Орлине гніздо роду Фредро
2016-02-01 15:31:23;  автор: admin

       Галичина славна своїми великими, розгалуженими родами, які впродовж століть беруть активну участь у формуванні її силуету. Не є виключенням і великий та розгалужений рід Шептицьких. Годі згадувати, що він дав Україні (і не лише їй) не лише великого Митрополита Андрея Шептицького (Роман Марія Александер Шептицький, 1865-1944), але й цілу вервицю єпископів, громадських і військових діячів. Однак, коли згадують про цей рід, то забувають, що він бив не з одного джерела. Що крім батьківської – власне Шептицьких, була й материнська лінія. По батьківській лінії він був сином Івана Кантого Реміґія графа Шептицького чи Jana Kantego Remigiana Szeptyckiego (1836–1912). Щонайбільше її доводять до матері Андрея Шептицького Софії. При цьому сором’язливо не розвивають цю лінію дальше. А там є чим пишатись. Широкий український загал досі так і не знає, хто і ким був дідусь Великого Митрополита.

gerb

Герби Боньча (ліворуч)                                          Гржимала (праворуч).

 

      Тому наводжу повне ім’я матері Митрополита-Предстоятеля УГКЦ Андрея Шептицького та його брата Блаженного Климентія Шептицького – Зофія (Софія) Людвіка Цецилія Констанція Шептицька чи польською – Zofia Ludwika Cecylja Konstancja Fredro (1837-1904).

     І народилась вона у сім’ї відомого польського письменника гербу Боньча (Aleksander Fredro hrabia herbu Bończa, 1793-1876) та його дружини Зофії з Яблоновських герб Ґжимала (Zofia Jabłonowska herbu Grzymała, 1798-1882). Практично все життя (особливо влітку) і матері Андрея Шептицького, і його дідуся та бабусі проходило у їхньому помісті у селі Бенькова Вишня коло Рудок на Львівщині.

fred

Александер Фредро                                                               Андрей Шептицький

      2015 рік був проголошений роком митрополита Української Греко-Католицької Церкви Андрея Шептицького. Щойно він завершився. Було багато заходів і церемоній. Назагал він вдався, хоча я переконаний, що саме фігура Андрея Шептицького вартує більшого. З часом ми ще ширше побачимо весь його огром. Потрібно тільки трішки далі відійти в часі. Зблизька часом не все видно.

       Одним із пунктів цих вшанувань було відзначення місць, пов’язаних з самим Митрополитом. Але й місць, які пов’язані з його родом. І хрестоматійно чи не всі вони зосередилися на родинному маєтку Шептицьких у селі Прилбичах.

       Але совєтська влада зробила все, щоби пам’яті по цьому славному роду не залишилося. Родинний палацик (чи радше двір) графів Шептицьких у Прилбичах не зберігся. Є каплиця.

      Тому я дуже здивувався, що про ще одну (і то яку!) пам’ятку забули. Чи не хочуть бачити. А йдеться саме про те гніздо, з якого вилетіла мати Митрополита Андрея – про збережений палацовий комплекс у Вишні – бо там аж два палацики!

       Тим більше, що і громадськість, і я вже роками б’ю в дзвона, роблячи відчайдушні спроби врятувати цю справді останню збережену пам’ятку по великому роду Шептицьких-Фредрів чи Фредрів-Шептицьких – як кому подобається.

       І не один я б’ю в того дзвона – родина Шептицьких процвітає, і вона возить своїх нащадків до джерел – і до Прилбичів, і до Вишні!

rod

Родина Шептицьких

   Може, комусь і хотілося би розрубати цей рід навпіл – але це неможливо. Тому ми маємо гордитися не лише Великим Митрополитом та його Матір’ю, але й не менш великим Александром Фредром – великим польським драматургом.

   Нічого не поробиш – рід Шептицьких-Фредрів є живою ілюстрацією того, наскільки спільним є наш людський і історичний спадок.

   Зрештою, мало хто знає, що дідусь Великого Митрополита був не лише письменником, але й військовим – як один із ад’ютантів Наполеона І (так-так – ви не помиляєтеся) він брав участь у його походах і, напевне, випив бокал вина і в Москві, яка горіла на його очах. Може, це більше сподобається нашій публіці.

   Але до чого такий довгий історичний екскурс? А до того, що щось з палацовим і парковим комплексом у Вишні маємо робити. Це останнє, що залишилося. У Польщі такого рівня пам’яток, які були би пов’язані з цим родом, немає.

   На цей комплекс я натрапив досить випадково – якось влітку, з чверть століття тому, мандрував від однієї пам’ятки архітектури до іншої. Пам’ятаю тільки шутровану дорогу, величезні дерева у парку, гігантських слимаків і таємничий палац. Тобто, враження збереглося.

   Виявилося, що палац належить Вишнянському державному аграрному технікуму. Коли ми попросилися оглянути внутрішні приміщення, то зі здивуванням виявили, що там є зворушлива, дуже скромна пам’ятна кімната Александра Фредра та роду Шептицьких. Пам’ятна кімната була у прохідному коридорчику на другому поверсі палацу. Ця скромність, якщо не убогість, спочатку мене вразила, але потім породила внутрішнє рішення – я вирішив особисто замовити та подарувати хоча би пристойні сучасні рами для аматорських графік, з яких складалася експозиція.

    Остаточно мене переконала, що Вишнею треба займатися, іронічна ХІІІ Книга, яку Александр Фредро дописав до «Пана Тадеуша» Адама Міцкевича (XIII Księga: «Noc poślubna Tadeusza i Zosi»). За неї набагато молодші від нього, однак (ніколи не пізнавши запаху пороху, як то водиться) дуже запальні патріоти викляли його. Патріоти польські, звісно.

    Однак апетит приходить під час їди. З часом я познайомився з дуже милим чоловіком – директором тоді вже Вишнянського аграрного технікуму Львівського державного аграрного університету Дмитром Клебаном. Виявилося, що він дуже багато знає і про рід Фредрів-Шептицьких, і про сам палац. На пам’ять читав фрагменти з Фредра. Вже тоді він бачив, що з палацом будуть проблеми – тоді його ще використовували для навчального процесу, а, отже, опалювали. Але прийде такий час, що все навчання перенесуть у нові корпуси в Рудках, а ці приміщення залишаться на самих себе. Хоча вже тоді технікум (а згодом коледж) був у складі Львівського державного аграрного університету.

    І тоді з 2009 року я почав діяти методично. Разом із Дмитром Клебаном ми прийняли рішення перенести меморіальну кімнату у колишню спальню подружжя Фредрів. Вона була найбільш імпозантною – у ній збереглася чудова ліпнина з чотирма фредрівськими однорогами на кутках (герб роду Фредрів – символ удачі, одноріг).

pez

   На верхньому поверсі зберігся чудовий білосніжний п’єц з білим орлом зверху. Ми прийняли рішення перенести його до спальні, де п’єц зник. І перенесли. Врешті зробили ремонт. Принаймні у тому приміщенні.

   В палаці, на моє здивування, збереглися чудові височенні шафи часів Фредро. Очевидно, не влазили в помешкання місцевих селян чи в пащі пічок. Ми перенесли їх до меморіальної кімнати. Меценат Андрій Гаук купив відповідну люстру. Художник Володимир Костирко написав чудовий портрет Фредра. А Володимир Турецький і Олесь Пограничний подарували портрет Митрополита Андрея. Юрко Бойко – графіки. Закупили нові рами та паспарту. Доброчинці почали нести великі й малі артефакти з тієї епохи. Процес почав перетворюватися на народну ініціативу.

   Але це була справа локальна. З часом постало питання про стан всього палацу – знизу його під’їдав грибок. А зверху протікав дах.

   Ми почали радитися з фаховими архітекторами та реставраторами. У лютому 2009-го було проведено ряд ознайомчих виїздів груп архітекторів, реставраторів і художників до міста Рудки та села Вишня для вивчення реального стану палацу Фредра та музею Александра Фредра. Особливо тішило, що цим зацікавилися патріарх львівських реставраторів Кость Присяжний та Микола Гайда.

palaz

Палац Фредрів