Герої не вмирають
2016-02-01 09:34:38;  автор: admin

 Володимира Жеребного привезли в Рудки з Києва, з Майдану в домовині.

    Невимовний жаль і велике співчуття батькам розриває серця всіх рудківчан, жителів довколишніх сіл, цілої Львівщини, зливається в єдину ріку глибокого суму України - ми втратили  найкращих, найвідданіших, найчесніших дітей. Сумні кортежі автомобілів із увімкненими фарами та сигналами, синьо- жовтими, червоно - чорними прапорами  та стрічками прямували вночі 22 лютого через Львів, вулицями Городка та Рудок. Сумні заплакані чоловічі, жіночі і  дитячі обличчя вздовж вулиць міста освітлювало полум’я запалених свічок до самого дому покійного. Рідне місто зустріло свого героя у скорботі.

Багато з нас були на Майдані, слухали промови, співали пісень, натхненно розмахували прапорами, кричали «Слава Україні!», допомагали хто чим міг. Проте, далеко не всі виявилися настільки сміливими, щоб бути там тоді, коли навколо все палало, над головою свистіли кулі, а поряд розривалися гранати…

Признаймося собі -  нам трохи соромно. Проте, пізно посипати голову попелом та й  не треба, адже і  надалі багато залежить від кожного з нас. Змінюватися самим і намагатися змінити свою країну – цю надзвичайно важку і важливу роботу треба зробити. Заради цього три місяці стояв Майдан, заради цього віддали своє життя українці на київських вулицях.

Володя Жеребний – 1985 р. народження. Його добре пам’ятають вихователі Рудківської  дошкільної дитячої установи, вчителі та учні Рудківської середньої школи, викладачі та студенти Вишнянського аграрного коледжу. З відзнакою закінчив 9 клас, любив математику, фізику, особливо історію, багато читав і все намагався осмислити. Гарно декламував поезію Тараса Шевченка. Його запам’ятали у шкільній виставі в образі великого Кобзаря. Однокласники згадують - скромний і співчутливий хлопець, правдолюб, людина слова, виконавчий і справедливий, вимогливий до себе і інших, послідовний у своїх діях – тому саме він був на Майдані з листопада 2013 року, а 20 лютого йшов в атаку з щитом та палицею по вул. Інститутській вслід за відступаючим добре озброєним беркутом. Він старався відстояти правду. А де ж була вогнепальна  зброя майданівців? Про неї так багато говорила влада і регіонали!  Із оприлюднених кадрів відеоматеріалів видно, що головною зброєю тих, хто йшов у бій з беркутом була відповідальність за себе і всю Україну, за кожного з нас.

Матіяш Юрій, Уніят Роман жили з Володею в одному будинку, разом їздили в Київ. Пригадують, як тільки по телебаченню показали кадри розправи над студентами 30 листопада 2013року,  Володимир Жеребний зразу ж сказав, що треба їхати до Києва і почав організовувати знайомих і друзів на Майдан. Взяв відпустку у Вишнянському коледжі, де працював після закінчення економічного факультету Львівського університету і 2,5 місяці, з невеликими перервами, був на Майдані. В Києві зустрічав Новий 2014 рік, а Різдво – в рідному домі. З перших днів, кажуть хлопці, Володимир казав, що мирно ситуація в Україні не розв’яжеться, що мусить бути справжня боротьба. Він усвідомлював, яку ціну треба буде заплатити за право бути вільною людиною у вільній державі. Разом з своїми побратимами стояв на нелегкій варті щодня на барикадах: 6 годин на Грушевського, 6 годин – на Інститутській. Коли востаннє їхав на Майдан, друзі запитали: чого їдеш в Київ, там затишшя. Володя відповів, що був з хлопцями на Майдані з самого початку і буде з ними до кінця, до перемоги.

«Загиблі дали нам шанс збудувати Україну. Ми повинні цим скористатися, щоб не даремними були жертви наших героїв! Ми повинні жити для України, щоб збулися мрії загиблих». Ці слова з великим натхненням сказав товариш Володі Жеребного, з яким вони разом були в 1- ій сотні – Зеновій Гіль. 20 лютого під час неорганізованого штурму на Інститутській загинуло троє його друзів і серед них Володимир. « На Майдані стояв і загинув цвіт нації, найкращі і найсміливіші!». Думаю, ніхто не посперечається із словами Зеновія.

Чи усвідомлюємо ми всі свою відповідальність за майбутнє України, за долю своїх дітей і внуків? Час і історія дасть відповідь на це непросте питання.

Зараз зло загнане в кут. Ми всі сподіваємося на людську і Божу кару для тих, хто допустив протистояння в нашій державі.

Багатотисячною процесією проводжали Володимира Жеребного до місця вічного спочинку рудківчани, жителі навколишніх сіл, священники. Ані холод, ні дощ не були на перепоні для дітей і дорослих, що супроводжували домовину героя. Назавжди ім’я Володимира Жеребного  вписано в історію рідного міста, Галичини, України. Слава Україні! Героям слава!